Наше місто

Історія

Театр у Житомирі, 19 століття

Площа у Житомирі, 19 століття

Житомир належить до найдавніших міст України. Ще з часів середньовіччя і до сьогодні Житомир був і є адміністративним центром регіону, а у 1918 році тут протягом кількох тижнів працював уряд Української Народної Республіки.

Археологічні розкопки

Археологами виявлені поблизу міста поселення і кургани епохи бронзи, ранньої залізної доби. В межах міста розкопано також могильники VII сторіччя та залишки староруського городища Х — XIII століть. У 1878 році київський професор Володимир Антонович почав розкопки в околицях Житомира давньоруського городища Х-XI ст. З 1886 року археологічні розкопки на території міста вів Сергій Гамченко, результатом яких була його монографія «Житомирський могильник».

У 1990 році в Житомирі на базі обласного спортивно-туристичного клубу «Полісся» була створена група спелеологів, яка розпочала вивчення підземних ходів міста та області. В огляді та науковій розробці знахідок брали участь, зокрема, М. Ю. Брайчевський, С. О. Висоцький^[14]. Дослідження підземель міста продовжується^[15]

6 жовтня 2016 року на вул. Великій Бердичівській у середньовічне підземелля провалився бульдозер^[16]^[17]^[18]^[19]^[20] На дослідження було виділено 300 тис. грн. З 16 жовтня по середину грудня 2016 року проходили археологічні розкопки на Замковій горі, де зародилося стародавнє місто.^[21] Виявилося, що культурний шар Житомира сягає п'ять метрів і більше.^[20] Археологи знайшли старовинний посуд, предмети побуту, монети часів Київської Русі (882—1240), празькі гроші часів правління короля Вацлава ІІ (1271—1305), козацькі люльки XVI століття, мушкетні кулі тощо.^[21] За словами старшого наукового співробітника Житомирського обласного краєзнавчого музею Олександра Тарабукіна^[22], вперше на території Житомирщини знайдена монета з арабською в'яззю та візерунками.^[21]

Писемні джерела

Перша літописна згадка про Житомир відноситься до 1240 року, у зв'язку з походом на захід війська Батия, після розгрому Києва^{[джерело?]}. Житомир, під час монголо-татарського нашестя, було цілком розорено й зруйновано^{[джерело?]}. До XVII століття місто постраждало від татар ще кілька разів.

У 1444 році Житомир одержав магдебурзьке право. Місто поступово росло, будувалося, розвивалися ремесла, торгівля. Його центром і найзначнішою спорудою був замок. У 40-х роках XVI століття замок був перебудований і укріплений за проектом місцевого зодчого Семена Бабинського. Товсті стіни були оточені оборонним ровом, заповненим водою. Після Люблінської унії 1569 року Житомир увійшов до складу Речі Посполитої.

Українська революція 1917—1921

В 1917 році місто входить до складу Української Народної Республіки.

У листопаді 1921 року, під час Листопадового рейду, теренами області пролягав шлях Волинської (командувач — Юрій Тютюнник) та Подільської групи (командувачі: Михайло Палій-Сидорянський та Сергій Чорний) Армії Української Народної Республіки.

Внаслідок поразки Перших визвольних змагань місто надовго окуповане більшовиками.

Голодомор 1932—1933

Місто постраждало внаслідок голодомору 1932—1933. В основному голод зачепив довколишні села, але й у самому місті зареєстровані факти голодної смерті, масових хвороб та психозів, викликаних тривалим голодуванням.

Крім того, до складу сучасного Житомира увійшли села та хутори, які були повністю або частково знищені голодомором: с. Смоківка, с. Соколова Гора, с. Шляхта, с. Крошня Українська, с. Смолянка Друга, с. Крошня Чеська, с. Нова Крошня, а також хутори Видумка, Киналевського, Хінчанка Друга, Хранівка, Хінчанка Перша, Церковщина, Шевченка (два однойменні хутори), Богунія, Виговського, Стара Рудня.

Всі ці населені пункти на сьогодні не існують, а населення, яке пережило геноцид, частково інтегрувалося у міську громаду Житомира.

Післявоєнний період

За період 1957—1990 років у місті побудовані десятки промислових, транспортних, будівельних, інженерних об'єктів. Серед них — льонокомбінат, заводи хімічного волокна, верстатів-автоматів, «Промавтоматика», «Електровимірювач», металоконструкцій, загороджувальних конструкцій, м'ясокомбінат, завод лабораторного скла, паперова фабрика (яка випустила перші кілограми паперу в червні 1962 року) тощо. Чисельність зайнятих у промисловому виробництві тільки за 1968—1976 р. зросла вдвічі. У місті з'явилися нові вищі, середні спеціальні, науково-дослідницькі, проектно-конструкторські організації, розвивалися установи культури, спорту, туризму^[23].

Населення

Зміни населення
Рік	Населення	Зміна
1545	600	—
1798	5400	+800.0%
1884	54 800	+914.8%
1897	65 900	+20.3%
1909	88 000	+33.5%
1913	90 700	+3.1%
1923	64 200	−29.2%
1926	69 700	+8.6%
1939	95 100	+36.4%
1941	40 100	−57.8%
1945	53 000	+32.2%
1950	76 000	+43.4%
1959	105 600	+38.9%
1962	117 000	+10.8%
1970	160 900	+37.5%
1979	243 800	+51.5%
1989	292 100	+19.8%
1994	302 800	+3.7%
2005	277 900	−8.2%
2008	272 500	−1.9%
2010	271 700	−0.3%
2012	271 800	+0.0%
2015	269 900	−0.7%

Докладніше: Населення Житомира

Найдавніша відома інформація про кількість населення Житомира відноситься до перепису 1545 року з «Литовської метрики», проведеного за наказом великого князя Жигмунта. За матеріалами люстрації населення міста становило 600 осіб.

Станом на 1788 рік в Житомирі налічувалось 303 двори^[24]. Що приблизно могло складати близько 2600 осіб.

За даними першого перепису населення 1897 року в Житомирі проживало близько 66 000 осіб.

На 1 жовтня 2007 р. чисельність наявного населення м. Житомира за оцінкою становила 272,2 тис. осіб, у тому числі Богунського району — 153,7 тис. осіб, Корольовського — 118,5 тис. осіб. Упродовж січня-вересня 2007 р. чисельність населення обласного центру зменшилась на 2049 осіб. У загальному зменшенні частка природного скорочення склала 10,5 % (216 осіб), а міграційного — 89,5 % (1833 особи).

Станом на 1 лютого 2015 року населення Житомира становило 269 870 осіб, тут мешкало 21,5 % населення Житомирської області.^[25]

Національний склад

Динаміка національного складу населення Житомира за даними переписів:

населення, тис.	76,6	95,1	105,6	292,1	284,2
	1926^[26]	1939^[27]	1959^[28]	1989^[29]	2001^[29]
українці	37,2 %	47,8 %	56,4 %	71,8 %	82,9 %
росіяни	13,7 %	10,5 %	18,9 %	~16 %	~10 %
євреї	39,2 %	30,6 %	13,9 %	3,7 %	0,6 %
поляки	7,4 %	7,9 %	8,7 %	~6 %	~4 %
інші	2,5 %	3,2 %	2,1 %	2,5 %	2,5 %

Розподіл населення за рідною мовою (2001)[ред. | ред. код]

українська	російська
83,18 %	16,27 %

Храми міста

Українська православна церква Київського патріархату

Українська православна церква Московського патріархату[ред. | ред. код]

Спасо-Преображенський кафедральний собор
Свято-Хрестовоздвиженський кафедральний собор
Свято-Успенський Архієрейський собор (Подільська церква)
Житомирський Свято-Анастасіївський монастир
Храм Святого Миколая
Храм Святого Іакова
Храм Покрови Божої Матері
Храм Серафима Саровського (при шпиталі)
Храм Святого Пантелеймона (при лікарні)
Каплиця Олександра Нєвського

Римсько-католицька церква[ред. | ред. код]

Кафедральний собор Святої Софії
Семінарійський костел Святого Йоана з Дуклі
Костел Святого Вацлава
Монастир Сестер Бенедиктинок

Українська греко-католицька церква[ред. | ред. код]

Свято-Введенський монастир Сестер Чину Святого Василія Великого
Церква на честь Входу Господнього в Єрусалим (будується на розі вул. Шевченка — вул. Вітрука)^[38]